Тоадере Каптарь (14 квітня 1923 – 25 вересня 1995) був видатним рапсодом села Костичани, інструменталістом і народним майстром, відомим своєю діяльністю як засновник (1948 р.) та художній керівник оркестру народних інструментів "Ізвораш". Як активний діяч у сфері румунського фольклору, Тоадере Каптарь був відзначений званнями "Народний майстер Молдавської РСР" (1970 р.) та "Заслужений працівник культури Української РСР" (1980 р.).
У 1972 році, завдяки високому рівню виконання народної пісні, його оркестру було присвоєно звання "Народний колектив". Цей колектив став основою для появи будинку культури та дитячої музичної школи села Костичани. З нагоди відзначення 100-річчя від дня народження Тоадеря Каптаря, культурне товариство "Валя Прутулуй" організувало декілька заходів, присвячених пам'яті покійного рапсода[1].
Культура нашої області та всього румунського простору зазнала непоправної втрати у 1995 році. Нас покинув Тоадере Каптарь - великий рапсод, скрипаль, народний майстер, багатогранна особистість, наставник та вихователь різних поколінь артистів, виконавців, співаків, інструменталістів
Тоадере Каптарь був символічною постаттю села Костичани, керівник оркестру народних інструментів «Ізвораш», надихаючим та наслідуваним прикладом, людина рідкісної душевної краси і особливих організаторських здібностей.
14 квітня 2023 року виповнилося 100 років від дня народження цього талановитого та іменитого музиканта, який в свій творчості випромінював світло, радість та позитив [2].
Відзначення столітнього ювілею його народження є важливим моментом для роздумів про цінність румунської народної культури на цих землях та про важливість її збереження та популяризації в сучасних умовах.
Після смерті, Тоадере Каптарь залишив у рідному краї велику порожнечу, велику біль, пригнічуване відчуття здивування в душах всіх, хто знав, поважав і любив його. Він завжди залишатиметься в пам'яті своїх земляків людиною обдарованою Богом, яка вміла об’єднувати завдяки музичному мистецтві. Ця легендарна людина, завдяки таланту та художній майстерності зробила наш край відомою далеко за межами батьківщини.
Будучи засновником у 1948 році відомого народного оркестру «Ізвораш», він сприяв розвитку етнофольклорних колективів у Костичанах. Гурт, яким він керував, став початком для Будинку культури та Музичної школи у Костичанах.
.jpg) |
| Оркестр „Ізвораш” (Київ, 1960) |
Музикант глибокого патріотизму, Тоадере Каптарь є відомим представником культури Прутенського краю в його цілісності. У своїй мистецькій діяльності він з великою пристрастю вкладав всі зусилля в розкритті духовності румунської та всесвітньої (української, російської, болгарської, балканської тощо) національної традиційної музики, тісно пов'язаної з цінностями сьогодення.
Каптарь мав багатий репертуар, уважно відібраний для різних складів оркестру та вокально-інструментальних або хорових ансамблів. З сотень вистав на сцені та від відкритим небом тематика кохання до Батьківщини, до Народу, до Батьків, до Рідного села завжди була присутня.
Коли він зрозумів, що може дарувати оригінальні твори або обробки та аранжування для різних музичних груп, він не зупинявся, розгортаючи рефрени та почуття на папері його великої душі. Він добре знав народні традиції та звичаї в селі та його околицях і, доки жив, він грав на скрипці, флейті, тилінці, оккарині, кавалі, наї - інструментах, які він сам виготовляв.
Мелодії, які виходили з його чарівних інструментів, були переповнені емоціями, тугою та почуттями, народжених з духовного багатства села та з любові та віри до близьких людей. Вони не просто слухалися публікою з перерваним диханням, але проникали у глибину душі оточуючих.
За свій винятковий талант та внесок у розвиток народної культури, він був нагороджений званнями «Народний майстер Республіки Молдова» (1972) та «Заслужений працівник культури України» (1980). Як смілива та впевнена людина, оптиміст та новатор, він вмів просувати музичне мистецтво, що включало в себе партитури з вираженим народним колоритом, будь то для флейтистів чи фанфар, дорослих або дітей, чи для вокальних ансамблів з народного фольклору, оркестру народної музики або хору незалежно від віку слухачів. Таким чином, село Костичани стало справжнім прикладом навчання та музико-естетичної освіти під керівництвом нашого майстра.
Народившись сто років тому, він прожив складні часи, які були відзначені війнами, голодом та значними соціальними потрясіннями. Незважаючи на ці виклики, Тоадере Каптарь вмів перетворити простий тараф у справжній механізм популяризації, переоцінки та збагачення національної культури.
Він зміг побудувати вражаючу кар'єру в своїй сфері діяльності та стати поважним та впливовим голосом у своїй громаді. Тоадере Каптарь не вважав, що віддає своїй роботі все своє життя, але він вмів по-справжньому розумно маневрувати своїм судном, не оминаючи скель, які залишалися невидимими під водою, але дуже небезпечними.
Тоадере Каптарь був митцем, який кинувся не задумуючись у свою роботу як солдат у штурм. В цьому символічному кратері він працював як гірник під завалом. Він не звертав увагу на труднощі, але долав їх систематично, ставши творцем, а не самогубцем свого таланту.
Заохочуваний професорами Георгієм Мунтяном, Епіфанієм Супокойнєю та священиком Іоаном Кір'яком, які виростили у дітей любов до румунської пісні та мови, рапсод з Костичан в свою чергу виховав цілу плеяду інструменталістів, які стали гордістю нашого рідного краю, сприяв своїм талантом розвитку краси, дав поштовх до найбільш благородних прагнень тих, хто його знав.
Давайте згадувати Тоадера Каптаря з гордістю та слідувати його прикладу – присвятивши себе фольклору, музичному життю та культурі, завжди борючись за те, що є правильним та красивим.
Життя та творчості славетного музиканта
 |
Тоадере Каптарь народився 14 квітня 1923 р. у сім’ї Константіна та Татяни Каптарь у селі Костичани, Хотинського повіту. Він був другою дитиною в сім'ї після свого брата Харітона, який також був учасником оркестру «Ізвораш» та вмілим виконавцем на скрипці та контрабасі. Усього сім'я мала шість дітей - п'ять хлопців та одну дівчину: Харітон (1921), Тоадере (1923), Ніку (1925), Прохор (1927), Васіле (1930) та Александра (1932).
Тоадере змалку дуже любив музику та музичні інструменти, особливо скрипку. Часто майстрував собі та братам інструменти з дерева, гілок, кукурудзи та інших матеріалів.
Його батьки мали воз з конем та кілька ділянок землі, яку вони обробляли в поті чола. Коли вони жали на полі, Тоадере залишався вдома, щоб нянькувати молодших братів. У той період батьки не мали можливості забезпечити своєму синові гідну музичну освіту. Однак, бувши зворушеними великою любов'ю сина до музики, Константін та Татяна назбирали певну суму грошей і вирушили на візку у місті Дарабані [3]. Вони хотіли купити синові скрипку, але, на жаль, їм вистачило лише на маленький акордеон. Радість хлопчика була надзвичайною, він прийняв це подарунок із задоволенням. Поступово, Тоадере оволодів цим музичним інструментом, а також іншими, під керівництвом своїх наставників.
Протягом румунського періоду до Другої світової війни у Костичанах діяло кілька інструментально-музичних, народних та хорових колективів, призначених для вирощування румунських традиційних цінностей та популяризації музичного мистецтва, культури та національної мови.
У місцевій початковій школі діяв дитячий хор, народний театр та народний танцювальний колектив.
У культурному центрі села Костичани, що носив благородну назву „Імператор Траян”[4], також діяв хоровий колектив, ансамбль танців, невеликий оркестр, створений спеціально для дітей селян з особливими музичними здібностями, а також струнний оркестр з найталановитішими та найобдарованими музикантами села - фундамент майбутнього Оркестру „Ізвораш”. Саме в цих колективах почав свій розвиток віртуозний скрипаль та народний майстер Тоадере Каптарь.
Шкільні вчителі того часу були дуже талановитими та, окрім своїх предметів, добре знали музику, образотворче мистецтво, аграрну справу та ін. Одним з таких вчителів були Епіфаній Супокойний. Саме завдяки йому Тоадере опанував акордеон у дванадцятирічному віці і грав на ньому як досвідчений музикант. Незважаючи на це, маленький Тоадере продовжує мріяти про скрипку і вмовляє батька продати землю і на зароблені гроші купити йому омріяний інструмент. За допомогою священника з сусіднього села Ванчиківці Йоніки Кіріяка, Тоадере опановує скрипку і стає неперевершеним скрипалем.
Варто зазначити що на формування та розвиток молодого інструменталіста Тоадеря Каптаря певною мірою вплинув тодішній директор місцевої школи Джордже Мунтяну.
Новим етапом на шляху до кар’єри великого музиканта для Тоадеря Каптаря стає оркестр заснований учителем Епіфанієм Супокойним. За його ж ініціативи, Тоадере Каптарі починає грати у цьому струнному оркестрі, приблизно в 15 років.
У міжвоєнний період цей оркестр разом з хором культурного центра „Імператор Траян”, під керівництвом Джорджа Мунтяну, брав участь в різних культурних заходах в області та міжобласних, включаючи конкурси та свята хорової музики в місті Хотині, де займав провідні місця.
 |
| Хор села Костичани (Бухарест, 1938 рік) |
У період з 7-го по 8-е червня 1938 року у Бухаресті відбулося надзвичайне культурне свято сіл усієї Румунії, присвячене Дню Відновлення (Ziua Restaurației) [5].
Це був Національний конкурс сільського хорового співу, організований Королівською Культурною Фундацією „Принц Карол”. Заснована у 1921 році, одним з основних завдань фонду була культурна емансипація сіл, просування культури в сільському середовищі.
Оркестр та хор Культурного центра села Костичани разом з хором Культурного центра ,,Спіру Харет” села Ванчиківці представляли Хотинський повіт на цьому національному конкурсі у Бухаресті.
Хор с. Костичани здобув ІІ місце за виконання пісень та І місце за автентичність національних костюмів, а хор с. Ванчиківці, диригентом якого був Йоніке Кіріяк, здобув І місце за виконання. Серед музикантів цього ансамблю був і Тоадере Каптарь [6].
У цей період під впливом того самого румунського вчителя-священника Йоніки Кіріяка свій шлях у музиці починає і вірний товариш Тоадереа Каптаря, відомий український композитор Степан Сабадаш.
У Бухаресті слава про віртуозність молодого басарабського акордеоніста дійшла до вух королівського двору. Степану запропонували працевлаштування на королівському дворі або, можливо, на Радіо Бухаресту, де він мав супроводжувати на акордеоні молодого інтерпретатора естрадної музики Джіку Петреску, який тоді працював в якості вокаліста у військовому музичному ансамблі.
Згідно з деякими свідченнями, Степан Сабадаш погодився на цю пропозицію лише за умови, що його друга Тоадере Каптарь також влаштують на роботу. Проте його прохання було відхилено з приводу того, що у формації вже було достатньо скрипалів.
У 1939 році Епіфаній Супоуойний був призваний до румунської армії у званні командира кавалерійської дивізії. Після від'їзду вчителя з села, Тоадере Каптарь бере на себе керівництво оркестром, який він доповнює декількома новими музикантами. До анексії Бессарабії Радянським Союзом влітку 1940 року, а також у перші роки війни, Тоадере Каптарь разом із друзями продовжував співати на сцені культурного центру, а також на весіллях, хрестинах, на гулянках у селі, на румунських національних святах тощо.
Під час Другої світової війни Тоадере Каптарь, з братом Харітоном, перебував у місті Дарабані, де вони вивчали швейне мистецтво [7].
.jpg) |
| Оркестр „Ізвораш” та хор с. Костичани (Чернівці, 1960 рік) |
У 1944 році Харітон переходить вночі річку Прут, повертаючись до батьків, а Тоадере вирішує продовжити навчання. Через день голова родини Каптарь, Константін, і його сини: Харитон, Ніку і Прохор були призвані до радянської армії та відправлені на фронт.
Тоадере не воював, він повернувся додому уже у післявоєнний час. Війна призупинила роботу школи та оркестру. Тоадере почав працювати кравцем у сільському ательє. Саме ця професія яку він опанував в Румунії врятувала його та його сім’ю у перші повоєнні роки.
У 1946 році Тоадере одружується з кравчинею Єудженією, згодом у них народжуються діти: син Георгій та донька Лілія. Через рік після одруження Тоадере вирішує присвятити повністю своє життя музиці. Протягом 10 місяців відвідує спеціальні курси музики в Чернівецькій обласній філармонії. Цього ж року влаштовується на роботу в оркестрі Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської.
Незважаючи на тяжкі повоєнні роки, Тоадере Каптар відроджує культурне життя у рідному селі. Так, 1948 р. з’являється оркестр народних інструментів ,,Ізвораш” [8]. На самому початку оркестр складався з декілька музикантів, але згодом їх стало значно більше.
Багато талановитих музикантів з сусідніх сіл та інших місцевостей часто зверталися до Тоадере Каптаря з проханням бути прийнятими в колектив. Після відповідної перевірки багато з них були прийняті. Склад оркестру "Ізвораш" постійно змінювався.
У 1953 році у Костичанах було відкрито новий будинок культури. Тоадере Каптарь був призначений на посаду художнього керівника. Паралельно з цим Тоадере відвідує курси при музичній школі. На екзамені музикант здивував усіх грою на декількох інструментах: акордеоні, скрипці, сопілці та свирілі.
З часом, особливо після відкриття у Костичанах музичної школи, легендарний колектив був доповнений новими музикантами, які були надихнуті чарівними звуками, які Тоадере Каптарь здавав зі своєї скрипки з легкою віртуозністю. У перші роки заснування, оркестр Тоадеря Каптаря виступав в селі, а потім в сусідніх селах, на весіллях, святах, різноманітних урочистостях. Влітку оркестр "Ізвораш" грала з вогнем, а люди, від найменшого до найбільшого, приєднувалися до гулянь.
У той час в районі відкривалися різні соціальні установи, будинки культури, школи та інші. Костичанівські артисти були постійними гостями на їх відкритті. Після перших виступів, слава цього колективу поширилася всюди. Оркестр перетворився на носія румунської культури не тільки у селі Костичани, а й до певної міри в усій місцевості".
Були часи, коли оркестр презентував до 50 концертів щороку, а географія виступів була досить широка.
З часом народні пісні у виконанні оркестру ,,Ізвораш” дедалі частіше звучали на чернівецькому радіо та на обласному телебаченні. Музикантів все частіше запрошують на різноманітні районні та обласні фестивалі.
Концертуючи скрізь, народний колектив часто отримував визнання не лише на сторінках районної газети, але й у обласних та республіканських друкованих ЗМІ.
У той період, оркестр "Ізвораш" став не лише простим посланником народної пісні, а й символічним емблематичним втіленням народного творення. Ім'я Тоадере Каптаря пов'язувалось із рідним селом, румунською народною музикою та стало, в певному сенсі, брендом нашої національної гордості та гідності.
У 1956 році колектив оркестру "Ізвораш" відзначився численними нагородами на всіх конкурсах у районі та області. У тому ж році, 5 лютого, оркестр віртуозного музиканта представив Чернівецьку область на Республіканському конкурсі аматорських музичних колективів, культурна події що відбулася в місті Києві.
Іноді у фольклорному колективі виступав талановитий український композитор Степан Сабадаш, автор легендарної мелодії "Марічка". У 1960 році він як вірний друг Тоадеря Каптаря очолив хор Будинку культури села Костичани, якого диригував на сцені Чернівецького обласного музично-драматичного театру на Обласному фестивалі аматорського мистецтва [9].
У наступні роки оркестр "Ізвораш" постійно захищав гідність Чернівецької області, беручи участь у різних конкурсах та фестивалях у Радянській Україні.
Разом з оркестром ,,Ізвораш” почала свою кар’єру всесвітньо відома артистка та співачка Софія Ротару. У 1955 році, у віці 7 років, вона вийшла вперше на сцену де виступила у супроводі Оркестру народних інструментів «Ізвораш».
У 1964 році оркестр ,,Ізвораш” бере участь у відкритті обласного чернівецького телебачення. Саме тоді відбулася перша телевізійна трансляція концерту з Чернівецької області для київського телебачення. Оркестр „Ізвораш” зіграв на тому концерті.
.jpg) |
| Виступ на Чернівецькому телебаченні (25 лиcтопада 1969) |
Протягом наступних років оркестр під керівництвом Тоадеря Каптаря здійснив багато турів по колишньому Радянському Союзу, виступаючи в містах Києві, Кишиніві, Рязані та інших. Також він давав концерти в Румунії у містах Ботошань, Сучава та Редеуць, в Німеччині у Лейпцигу [10]. Тоадере Каптарь навіть брав участь у Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Берліні.
Оркестранти та вокальний ансамбль „Fetele din Costiceni” зустріли естафету олімпійського вогню Олімпіади 1980 року в селі Мамалига.
Оркестр розвивався, постійно поповнюючи свої ряди новими музикантами. Найвидатніші з них: Володимир Волканеску, Василь Ватаману, Володимир Говорнян, Володимир Шеремет, Віктор Ротарь, Сергій Гуцу, Грирорій Сучеван, Лілія Каптарь, Віктор Каптарь та ін.
Завдяки високому рівню виконання народної пісні у 1972 році оркестр ,,Ізвораш” отримав звання ,,Народного колективу” [11].
Будучи відомим майстром народних музичних інструментів, до Тоадеря Каптаря приходили замовляти інструменти елітні виконавці з Молдови та Румунії.
Поміж замовників наїв, флейт, окарин був відомий музикант і диригент Думитру Блажину. Тоадере Каптарь допомагає йому у вдосконаленні майстерності гри на скрипці та акордеоні. Він вперше надає уроки гри на наї та дарує йому один з найкращих інструментів, зроблених ним. У 1969 році Думитру Блажину передасть цей інструмент майбутньому відомому наїсту Василе Йову, відкриваючи шлях до створення справжньої школи наїв в колишній Молдавській РСР.
Варто зазначити, що неперевершений румунський наїст Георге Замфір, міжнародний авторитет у своїй галузі, також грав на наїях, зроблених Тоадерем Каптарем.
Саме галузь виготовлення музичних інструментів принесла Тоадерю Каптарю визнання його таланту. У червні 1970 року на виставці в Кишиневі комісія, призначена Міністерством культури Молдавської РСР, присвоїла йому почесний титул „Народний майстер Радянської Соціалістичної Республіки Молдова” за демонстрацію цієї традиційної мистецької галузі [12, С. 574].
Свідоцтво, що підтверджує цей титул, зберігається в музеї історії та етнографії села Костичани.
.jpg) |
| Відзначення 100-річчя з дня народження Тоадеря Каптаря (Костичани, 18 квітня 2023) |
За всю свою художню кар'єру та значний внесок у просування та збереження рідної музичної культури, 19 серпня 1980 року, за три роки до виходу на пенсію, Тоадере Каптарь отримав почесне звання ,,Заслуженого працівника культури УРСС”.
Починаючи з 1985 року керівником оркестру ,,Ізвораш” стає Володимир Шеремет.
Через тяжку хворобу, 24 вересня 1995 року серце видатного музиканта перестало битись [13]. Його душа і великодушність досі живе у пам'яті тих, хто його знав.
Сергій БАРБУЦА,
голова Культурного товариства «Валя Прутулуй»
Список використаних джерел і літератури
1. Sergiu Barbuța. Toadere Captari – un far luminos al culturii satului Costiceni (100 de ani de la naștere) // Crai Nou. – 2023. – Nr.8990 (26 aprilie). – P.13.
2. Барбуца Сергій. Тоадере Каптарь: Його творчість випромінювала світло, що проникало у душу // Слово Правди. – 2023. – №15 (20 квітня). – Ст.4.
3. Iulia Captari-Bidașcu. Omul-legendă al cărui destin a fost muzica // Cuvântul Adevărului. – 2013. – Nr.22 (31 mai). – P.13.
4. Arhivele Naționale Istorice Centrale ale României, fond Fundațiile Culturale Regale (F.C.R.), dosar 1714/1935 (Căminul cultural Împăratul Traian com. Costiceni, jud. Hotin), fila 15.
5. Un neîntrecut lăutar de pe valea Prutului: Toadere Captari – Mesager bucovinean, Sergiu Barbuța pag.60; Anul XV, nr. 1 (57), 2018.
6. Ibidем.
7. Sergiu Barbuța. Toadere Captari – renumit rapsod și neîntrecut lăutar din Costiceni // Gazeta de Herța. – 2020. – Nr.15 (10 aprilie). – P.2.
8. Sergiu Barbuța. Ceremonie religioasă și spectacol folcloric în amintirea rapsodului Toadere Captari, la împlinirea a 100 de ani de la naștere // Gazeta de Herța. – 2023. – Nr.16 (20 aprilie). – P.4.
9. Andrei Colac. Toadere Captari, cel care a îmblânzit sufletele oamenilor prin muzică // Cuvântul Adevărului. – 2016. – Nr.16 (15 aprilie). – P.4.
10. Ibidем.
11. Музика збратаних сердець - Чернівецький обласний науково-методичний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи, Гошко М.В. Чернівці 1991.
12. Satul din suflet: Dumeni, Costiceni, Vancicăuții Mici / Tudor Colac; redactor-coordonator: Mariana Cocieru. – Chișinău: S. n., 2022 (Grafema Libris) Vol. 1. – 2022. – 650 p.
13. „Necrolog”. – Каптарь Фьодор Константинович. – Кувынтул Адевэрулуй. – 1995. – №77 (27 септ.). – П.4.
0 Comentarii