Свідчення Каптар Февронії Яківни з села Костичани про голод 1946-1947

Свідчення Каптар Февронії Яківни з села Костичани про голод 1946-1947 рр.
Mărturia doamnei Fevronia a lui Iacob Captari din Costiceni despre foametea din 1946-1947
(în limba ucraineană)
Я народилась 1928 року в селі Костичани Новоселицького райо­ну в селянській родині. Мати - Рошу Ірина Ісаївна, батько - Рошу Яків Павлович. Родина була багатодітна (2 сестри та 6 братів). Село Костичани за своїм етнічним складом – бессарабці (румуни).
Я пам’ятаю цей голодомор у нашому краї. Мені тоді було 18 років, У 1946 році я вийшла заміж за Каптаря Василя Яковича. Наша родина працювала на землі. Ми мали декілька гектарів орної землі та худобу. Я скажу так: цей голодо розпочався тому, що радянсь­ка влада відбирала у селян зерно. Селянським родинам не було що їсти, не було чим сіяти. Нова влада почала організовувати колгоспи, примушуючи селян вступати до них. У 1946 році була велика засуха, рік був неврожайним.
Уповноважені з Новоселиці мали зброю, а наші сільські активі­сти не мали її, але примушували, погрожували розправою, ареш­том, висилкою до Сибіру. До мене приходили кілька разів, але я ховалась. Люди були залякані, більшість добровільно здавала свої хлібні припаси. Мешканці села ховали свої припаси в різних місцях: в пічках, закопували в землю, в підвалах, на даху. Активісти та упов­новажені знали про те, що селяни ховають хліб. Вони ретельно шу­кали і в нас, тому що хтось із сусідів доніс, що ми маємо зерно, але нічого не знайшли. Ми відвезли його вночі до родичів, які були кол­госпниками, а їх не обшукували.
Приходила ціла делегація: декілька активістів і один уповнова­жений на підводі. Ходили по хатах. Робили обшуки, відбирали хліб, не залишаючи селянам нічого. Забирали продукти харчування, точ­ніше хліб. Речі, худобу, одяг конфісковували за несплату податків. Худобу, землю забирали в колгосп.
Не дозволяли збирати колоски. Існував закон, який суворо ка­рав людей за жменю зерна. Біднота охоче вступала в колгосп, За­можні селяни не бажали. Вони мали землю, інвентар, худобу і звик­ли самостійно працювати на своїй землі.
До нас активісти ходили майже кожного дня, щоб вступали до колгоспу, погрожували, що заарештують, відішлють до Сибіру.
 Люди ховались, але в кінці кінців вступали до колгоспу. Забирали худобу, якщо хтось не бажав її віддати в колгосп.
Голод почався в 1946 році. Селяни почали помирати взим­ку й, особливо, літом 1947 року.
Ніхто не опікувався дітьми, що залишались сиротами. Вони були приречені на голодну смерть. Траплялись поодинокі випадки, коли дітей сиріт брали до себе родичі. Треба розуміти, що кожна родина голодувала.
Не голодували, як не дивно, колгоспники, тому що їх влада не чіпала, їх не обшукували. Вони ходили в активістах, брали участь в обшуках. У 1947 році лише створили колгосп, тому колгоспників було мало.
Як хто міг, так і виживав. Краще було у родинах, які мали корів. Молоко врятувало багато селянських сімей. У нас не було корови, але ми брали молоко у мого батька.
Незважаючи на скрутне становище, люди допомагали одні од­ним. Ділились останнім.
До нас часто приходив літній чоловік із сусіднього села. Батько давав йому шматочок хліба, картоплю. Потім він перестав ходити, помер від голоду. Така допомога врятувала багатьох людей від го­лодної смерті.
В їжу голодуючі вживали все: ягоди, кропиву, застарілі шкіри худоби та ін. Мій чоловік та батько їздили за так званим жомом у Вашковецький район. Більшість людей вживала його в їжу. Мій батько неодноразово їздив у Галичину і міняв там домоткані кили­ми на відро картоплі.
Зі слів інших людей, в Новоселиці народ голодував. Мабуть голодували і в Чернівцях. Голод охопив весь наш край.
У нашому селі багато людей померло від голоду. Ніхто їх не рахував. Я особисто знала багатьох людей, які стали жертвами голоду.
Був випадок, коли мешканці села вбили власних дітей і з’їли. Але це не врятувало їх від голодної смерті. Померлих хоронили родичі. Ніякої допомоги від держави вони не отримували. В нас не було масової загибелі людей.
Ніяких пам’ятників, хрестів на згадку про голодомор у селі не­має. Це дуже прикро, тому що голодомор і трагедія цілого народу.

Февронія Яківна Каптар
03.12.2007 р.

Голодомор 1946-1947 років у Чернівецькій області, ст. - 658
Înapoi
Înainte
Comentează aici

0 comentarii: